Чаклунова книжка

Читати казки онлайн

Колись-то на півночі Англії жив могутній чаклун. Він володів усіма мовами, які тільки були, і знав усі таємниці світу. А ще мав грубезну книжку із залізними застібками на палітурках. Книжка лежала у нього в покоях, прикута до ніжки стола, а стіл був міцно прибитий до підлоги. Перш ніж читати книжку, чаклун одмикав її залізним ключем, якого завжди носив із собою.

От якось чаклунів учень, якому було заборонено навіть підходити до книжки, влучив мить та й прокрався в покої, коли господар пішов із дому. Бачить учень: у кутку стоїть дзерка­ло, та не просте — в ньому видно геть усе, що робиться на світі. Була тут і чарівна мушля. Прикладеш до неї вухо — і чуєш, що тільки зама­неться.

Та даремне учень вдивлявся в дзеркало — у ньому лиш хмари та­бунами пливли і дим клубочився. Даремне прислухався й до мушлі — в ній тільки шуміло щось та хлюпа­ло, ніби морські хвилі.

Глянув учень на стіл — о радість! Лежить чаклунова книжка незамкнена. Розгорнув її учень і, водячи пальцем, прочитав уголос один ря­док. І щойно він це зробив, як задвигтів увесь будинок, розступилися стіни і з'явилось величезне страхо­висько. Очі йому палали, із рота ви­хоплювалось полум'я. Це був чаклунів служка.

— Наказуй! — заревів він.

Учень украй розгубився і, кивнув­ши на герань, вигукнув перше-ліпше, що спало йому на думку:

— Полий квіти!

Служка зник, та вмить вернувся з діжкою води. Вилив він ту воду на квітку й миттю приніс другу діжку з водою. Далі третю, четверту. Но­сить та поливає. Вже у кімнаті справжнісіньке озеро. Вже вода ві­кон сягає. А він ллє та ллє.

— Ой, годі! Годі! — благає учень.

А служка не зважає, бо, щоб зупи­нити його, треба було знати особли­ве слово.

Тим часом води ставало більше й більше. Учень виліз на стіл. А вода його й там дістала. Ось-ось накриє з головою.

На щастя, додому вернувся чак­лун. Прочинив двері, побачив, що скоїлось, вигукнув потрібне слово. І щез служка, ніби крізь землю про­валився.

А учень довго ту воду вичерпував та відрами надвір виносив...