Горіх |
Оповідання про літо |
Автор: Віктор Заблоцький |
Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів. Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності. Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю. — Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав... — А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?.. Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами. Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою: — А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою. А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму». |
"Історія України для наймолодших" Мирослав Кошик |
Історія будь-якої країни нагадує життя людини. |
Детальніше... |