Історія з географією |
Оповідання про осінь |
Автор: Андрій Коцюбинський |
(Сценка) Класна кімната. Лариса схлипує. Лесик потирає щоку. Федько набурмосений. Оленка дивиться у вікно. Заходить вчителька. Вчителька. Так що тут скоїлось, розповідайте. Лариса. А він, він... Лесик. Що «він»? Сама... Я... Вона... Я ішов, а на підлозі лежала книжка... «Географія». Я наставив ногу і питаю, чи можна переступити. Тут мене Оленка штовхнула... Оленка. Переступити?! Та ти наступити на неї хотів... А я тебе не чіпала! Лесик. І чіпала! Чіпала!.. Я й не думав наступати на книжку, пожартувати хотів... Лариса. Не думав, а наступив! Добрі мені жарти! Лесик. Кажу ж — не ви-нен! Причепилася... То все Оленка... Оленка. Що — Оленка?.. Вчителька. Так. Нумо по порядку. Ти, Ларисо. Лариса. Я... я кинула на Федька «Географію», бо він мене шарпнув за косу, коли я... ну... ручку не віддавала... Федько. Ось бачите, Надіє Миколаївно, з Лариски все почалося: ручку заграбастала та ще й пальцем у вухо влучила... Подряпала осьде... Лариса. От-такої! Подряпала?! Вухо!.. От вигадник! Федько. Вигадник?! Стою собі, нікого не чіпаю, а мене хтось — хрясь по вусі. Зирк — а то Лариска. Б’ється, дряпається ще й регоче. Вчителька. Чому ж, одначе, книжка опинилася на підлозі? Лариса. Федько смикнув мене за косу, а я хотіла дати здачі і... не попала «Географією». А Лесик безсердечно потоптався по ній брудними черевиками. Лесик. Еге, а ти мене опісля стукнула? Стукнула. Мою «Алгебру» до дошки жбурнула? Жбурнула. Лариса. А ти мене штовхнув та ще й щоденника аж на шафу закинув. Взагалі, знай: додому я не піду, доки ти мою книжку не почистиш. Лесик. Раджу звернутися до хімчистки. Дати адресу? Лариса. Туди слід здати б тебе самого! Вчителька. Однак я хочу дізнатись: хто почав першим? Лариса. Безумовно, Лесик! Оленка. А я вважаю, Федько! Лесик. Не будемо сперечатись! Тільки Лариса! Федько. Та й Оленка добра... Вчителька. Годі! Тут мені загалом все ясно. Але як ви поводилися, поясніть, на уроці Жанни Петрівни? З’ясовували далі стосунки? Ось ти, Ларисо, увесь час якаєш. Отже, й підеш до Жанни Петрівни вибачатися за всіх. Домовилися? Лариса. А чому це я, цікаво? Хай Лесик іде. Він у нас найрозумніший! Федько. При чому тут Лесик, тобі слід іти або Оленці. Оленка. Красненько дякую за пораду! Лесик. Якщо справедливо чинити — то вибачатись повинна все-таки Лариса. Всі четверо кричать, махають руками. Німа сцена. |
«Робот під прикриттям» Девід Едмондс Берті Фрейзер |
«Робот під прикриттям: мій перший рік серед людей» — це книжка для школярів середнього віку, |
Детальніше... |