"Чемний" Миколка |
Оповідання про весну |
Автор: Алла Потапова |
Примчав Миколка до школи, не спізнився — саме перед дзвоником. Та чергова, дівчисько з червоною пов'язкою, біля дверей перейняла його. Ще й зауважила суворим голосом. — Поглянь-но, якого бруду наніс. Чом ноги не витер? Глянув Миколка — справді, сліди на підлозі. Надворі сніг з дощем. Онде які чорні сліди... Притулив Миколка руку до грудей. І так вже ввічливо мовив: — Візьми, будь ласка, ганчірку та витри підлогу. Ти своє чергування мусиш нести відмінно, чи не так? А мені треба до класу поспішати. А то спізнюся! Обурена чергова тільки зойкнула, та Миколка вже біг сходами. Кваплячись, він так штурхонув якогось малюка, що той аж упав. — Ти чого штурхаєшся? — зарепетував малий, розмазуючи сльози. — Пробач, будь ласка! — стенув плечима Микола й махнув іще на три сходинки вгору. І знову штовхнув, уже іншого учня. — Тобі що—місця мало?—спитав хлоп'як, потираючи забите об ґратки поручнів коліно. — А ти не плутайся під ногами, коли бачиш, що я йду! — кинув Миколка. І додав, навіть трохи вклонившись: — Пробач! До класу він забіг найперший. Смикнув за кіски Оксанку, яка саме відчиняла двері. Проте не забув сказати лагідним голосом: — Спасибі, що пропустила. Бо мені ще треба вірш повторити. Але Оксанка відказала сердито: — Який ти невихований, Миколко. — Дурниці! — відповів той. — Хіба я не кажу «дякую», «будь ласка», «пробач». А ти — «невихований, невихований». Ти, Оксанко, щось наплутала. Та вперта Оксанка чомусь стояла на своєму. |
"Історія України для наймолодших" Мирослав Кошик |
Історія будь-якої країни нагадує життя людини. |
Детальніше... |