Ведмідь чхнув (байка) |
Оповідання про весну |
Автор: Олександр Лук’яненко |
Весною в лісі спалахнула епідемія грипу. — Кха, кха, кха! — бухикав у норі Борсук. — Хр-рю-с-с, хр-рю-с-с! — сякався в лопуха Дикий Кабан. — Пить, пить, пить! — жалісно попискувала Білочка, прикута до дупла високою температурою. Одне слово, було клопоту лісовим лікарям Єнотові й Дятлу: кого настоями чебрецю та ромашки напоять, мохом укутають, кому чаю малинового заварять. Та діло своє вони знали добре, старались на совість — і незабаром перестав кашляти Борсук, одужав Дикий Кабан, знову весело застрибала по гілках Білочка... Тут би й квит, аж раптом ну стрекотати зловісниця Сорока: — Рано радієте, грип уже й найдужчих боре! Я оце на власні вуха чула, як чхнув Ведмідь. Сполошилися лікарі геть: чим же, думають, самого Ведмедя порятуємо? Звичайні лісові засоби — то для інших, йому треба чогось особливого, такого, що хтозна-де й добудеш. Хвалити бога, згадав Єнот про свого колегу, який завжди мав у закамарку рідкісні ліки. Негайно відрядили прудконогого Зайця. Паняй, кажуть, бо кожна хвилина дорога. І ось вони, нарешті, чудодійні препарати, самі назви чого варті: ведмедол, михайломіцин, сульфа-діведмедин... Тепер життя хворого врятовано. Але все було дарма. — Геть! — заревів Ведмідь. — Я здоровий, як ведмідь. До чого тут грип, телепні? Я просто чхнув... |
"Історія України для наймолодших" Мирослав Кошик |
Історія будь-якої країни нагадує життя людини. |
Детальніше... |