Як дванадцять місяців Новий рік виряджали |
Оповідання про зиму |
Автор: Тарас Кінько |
Ступив Новий рік на Землю, а його дванадцятеро братів хлібом-сіллю зустрічають. — Знаю вас, — каже. — ви — дванадцять братів, дванадцять місяців. Який у вас клопіт? — А ти вислухай, — одказують.— Колись люди міряли час од літа до літа, од зими до зими. Ще й понині кажуть не «скільки років», а «скільки літ, скільки зим». Вони й гадки не мали ні про місяці, ні про роки, ні про осені, ні про весни. Знали тільки тепло й холод. А почали скотарством займатися, землю орати — по-іншому до всього придивлятися стали. Пішов сік у беріз під корою — то вже білокорий березень настав. З’явилися квіточки — квітень. Трава на випасах зазеленіла — пора травня прийшла, комашня-черва з’явилася — червень на порі, липа зацвіла — липень на дворі... Всі місяці ручкалися з Новим роком, а липень докинув: — Або ще й кивнем мене називають, — всміхається, а сам гарний, стрункий, з липовим цвітом і бджолами на капелюсі. Далі несподівано заіржав і нараз конем став. Головою киває, гривою, хвостом метляє. Коні цієї пори неспокійні — ґедзів одганяють. Кресонув копитом — і знову на легіня перекинувся. — А ви — серпень?..— мовив Новий рік. Женця по брилю і серпу знати. То так, — осміхнувся серпень.— Тільки я тепер на комбайні жнивую. Нас неважко пізнати: за кожного його вбрання й зріст говорять. Осінні—в багряних плащах, зимові — сиві; грудень — землю студить, кри жані мости будує, січень — з батіжком, а лютий місяць — норовом крутий... — Може, через те й лютий, що від горшка два вершки, — понуро обізвався найменший з-поміж братів. Познайомилися вони, далі мову ведуть. Все як є розказують. — Ділити рік на місяці люди тільки тоді почали, як стали коло землі ходити, орати, сіяти. Що ж їх спонукало ще точніше лік часу вести? А от що. Скажімо, зібрали урожай. А як його так розподілити, щоб до наступного урожаю вистачило? Коли орати? Коли сіяти? Стали люди до всього пильно придивлятися: коли птахи відлітають, коли вертаються, коли хмари дощ носять... Багато вірних прикмет спостерегли. Зрештою, у пригоді їм став Місяць. По ньому й сякий-такий календар злагодили. Міняється Місяць: то росте він, то старіє. А як дванадцять разів Місяць дідом і молодиком побуває, то всі пори року пройдуть, знов рік на коло своє стає. Відтоді й ми, дванадцять місяців, дванадцять братів, по черзі правимо, від Місяця й самі місяцями називаємось. Та місячний календар виявився неточним. Він кінчався на одинадцять днів раніше за земний рік. «Будемо міряти час по Сонцю», — сказали люди. Сонячний календар виявився куди точнішим. Лік неточностям у ньому пішов уже не на дні, а на години. Але з роками вони накопичувалися, перетворювалися на добу, доба — на тиждень, тиждень — на місяць... Чому ж так? Та тому, що рік — це повний оберт Землі навколо Сонця. А доба — оберт Землі навколо самої себе. Так от, рік на Землі складається з 365 діб і «хвостика» — 5 годин, 48 хвилин і 46 секунд. Куди ж той «хвостик» діти? Адже ні до дня, ні до ночі його не доточиш. Як бути? І так, і сяк мудрували, аж поки домовились раз на чотири роки до найменшого брата, до лютого, додавати день складений з отих «хвостиків». Так виник високосний рік... Все, здавалося б, добре у тому календарі. Та от біда: місяці в ньому нерівні, числа місяців щороку перестрибують з одного дня тижня на інший, робочих днів то меншає в році, то більшає. Як бути? Давно вже вчені люди пропонують навести в календарі раз і назавжди порядок: щось зробити з отим одним, а у високосні роки — двома «зайвими» днями. Звідки ж вони беруться? А ось звідки. Рік — це п’ятдесят два тижні по сім днів та ще один день: 52X7+1=365 діб. Через цей один, а у високосні роки два дні (другий — той, що набігає із щорічних «хвостиків») і кривиться середа на п’ятницю, і бігають дні по тижнях, і котиться календар, наче криве колесо... Чи не можна, бува, щось придумати, аби всі брати порівну правили, аби найменший наш не ображався? Ну, забалакалися ми. Пора тобі й в дорогу, заждалися вже тебе дорослі і малі. З тим поскидали шапки, вклонилися гостеві дванадцять місяців і провели Новий рік у дорогу. |
«Робот під прикриттям» Девід Едмондс Берті Фрейзер |
«Робот під прикриттям: мій перший рік серед людей» — це книжка для школярів середнього віку, |
Детальніше... |