До 100 – річчя від дня народження М.Стельмаха |
Новини,Останні новини |
Автор: Івано-Франківська центральна міська дитяча бібліотека |
Середа, 23 травня 2012 18:34 |
Сьогодні його твори не втрачають своєї актуальності, адже оспівують красу людини і праці, розказують новим поколінням про землю і людей, про війну і мир, про ненависть і любов. А ще з його творів промовляє до нас любов до мови, до повнозвучного і барвистого слова, до тонкої метафори, відчувається глибока національна самобутність і разом з тим людська і людяна широчина його самого та його героїв. «Стельмах пише про те, що добре знає. А добре знає він село. Знає, і не вірити йому не можна...Стельмахівське село – велика прозора краплина, в якій відбивається історія всієї України протягом десятиріч, це вся сільська Україна в її великій боротьбі, в її муках, в її радощах»,- так писав М.Рильський, узагальнюючи творчий доробок М.Стельмаха. Звідки у нього таке відчуття села? Давайте звернемося до біографії М. Стельмаха. Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківці на Вінниччині .Найрідніші люди виховали у нього таке сприйняття світу, яке потім він відтворив у своїх творах, дали перший поштовх до реалізації своїх здібностей та таланту. Любов до рідної землі виховала в ньому мати, Ганна Іванівна. «Коли на городі з'являвся перший пуп'янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитних очах її назбирувалось стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна. Від неї першої я почув про калиновий міст, до якого й досі тягнуся думкою і серцем...» З особливою ніжністю згадував письменник свого батька, Панаса Дем'яновича, спокійного ніжного чоловіка. Він дуже прагнув, щоб його син навчався у школі. Оскільки на всю родину Стельмахів були одні чоботи, то батько вирішив у холоди носити сина до школи на руках. Тому улюбленим одягом Михайлика стала кирея. «...Перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому. До нього призвичаїлися і школярі, і вчителька, і я...Якби тепер запитали, яку найкращу одіж довелося мені бачити по світах, я, не вагаючись, відповів би: кирею мого батька». Напевно, здатність до філософського мислення перейняв малий хлопчик від свого діда Дем'яна, сільського стельмаха. «Серед майстерного люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь!Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев'яні квіти розкидає по них:». Після закінчення початкової сільської школи Михайло вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році очолив молодіжну бригаду з колишніх наймитів. Від зорі до зорі він працює у полі, а в душі плекає мрію стати вчителем. Мрія Михайлика збулася: спершу він навчався у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Учителював у школах Поділля, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році. Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня», «Кров людська – не водиця!».Цілу бібліотечку складають книжечки М.Стельмаха для дітей: «Жнива», «Колосок до колоска», «У сестрички дві косички», «Маленька Оленка», «Журавель», «У бобра добра багато», «Гуси-лебеді летять...», «Щедрий вечір, добрий вечір» та інші. Читайте книжки М.Стельмаха! І хороше, і радісно вам стане з його книжками, адже в них є і зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори... |
«Ночі бісів» Катержіна Шардіцька |
У віддаленому від суспільства селі зникають четверо дітей. |
Детальніше... |