«Коли оживає казка»: казкове рандеву з "Ріпкою" |
| Автор: Івано-Франківська центральна міська дитяча бібліотека | |
|
17 вересня об 11.00 до центральної бібліотеки для дітей завітали першокласники початкової школи № 26 на казкове рандеву «Коли оживає казка». Сьогодні оживала стара-престара і вічно молода казка – «Ріпка», яка ненав'язливо, але дуже переконливо вчить, що разом можна й ріпку витягнути, що разом ми – сила! Разом всією родиною будь-яка справа вирішується легше. Не варто недооцінювати допомогу наймолодших — іноді вона найцінніша. Діти слухали казку «Ріпка» у виконанні гурту Ot Vinta, разом з ним підспівували, танцювали, а потім по черзі оживляли казку самі, перевтілюючись у знайомих героїв! Кожен був задіяний, задоволений, схвильований і радісний! Було весело! Було казково! Було артистично! Все про казку «Ріпка» - це народна казка, яка існує в різних культурах, але український варіант особливо відомий завдяки адаптації Івана Франка. Він переклав «Ріпку» у 1891 році. На свій манер переклав казку «Ріпка» і дитячій письменник Юрій Ярмиш. Казка «Ріпка» відома і в інших культурах світу: англійська, німецька, французька версії цієї казки знайомі дітлахам в їх країнах. Казку «Ріпка» відносять до типу ланцюжкових. Вона легко запам'ятовується, легко розігрується, легко адаптується під сучасні реалії. Мабудь, тому її так люблять діти!
"Ріпка" на новий лад у виконанні гурту Ot Vinta «Ріпка» в обробці Івана Франка "Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвінка, а в собачки товаришка — киця Варварка, а в киці вихованка — мишка Сіроманка. Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку. Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім як кулак, потім як буряк, потім як два, а нарешті стала така, як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, — каже, — нашу ріпку рвати». Пішов він на город — гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе він бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами — промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе собачка кицю Варварку: «Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!» Пішли вони на город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, так і покотилися. Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на собачку Хвінку, собачка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку."
|
| «Тепер, або ніколи, Рікко» Майкен Нюлунд |
|
| Детальніше... |
|
|
|
"Усе спливе, окрім любові, Казок і добрих казкарів" Ірина Жиленко
У Рікки знову ціла купа проблем. Ненависна їй однокласниця Ґітте теж закохана в Джіммі і,
Шкільний першовересневий дзвоник, незважаючи на надскладні виклики часу: війну, біль, страждання – пролунає 1 вересня в усіх куточках України.
Це проста історія, але її нелегко розповісти. У ній, як в казці, багато горя і, як казка, вона сповнена чудес і щастя.