Три міхи хитрощів

Читати казки онлайн

Було це восени. Біжить Лисичка польовою дорогою та й зустрічає їжака.

— Добрий день, їжаче-небораче! — крикнула Лисичка.

— Здорова була, Лисичко-сестричко! — відповів їжак.

— Знаєш що, їжаче, ходім зі мною!

— А куди ж ти зібралася?

— Та йду отуди до саду їсти ви­нограду.

— А не кислий він, Лисичко?

— Та де там кислий! Розповідала Сорока-білобока, що чула від Куниці, молодої дівиці, що та бачила, як гос­подар куштував і хвалив, що солод­кий, пора збирати. Ходімо наїмося, ще й дітям по грону принесемо.

— Ні, Лисичко, — каже їжак, — не піду з тобою, боюся. Той господар хитрий, силець понаставляв, ще злов­люся.

— Не бійся, їжаче-небораче! — сміючись каже Лисичка. — У мене є три міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не виз­волю.

— Ну, коли так, то нехай буде й так!

Пішли удвох, влізли до саду, на­їлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка сту­пила необережно та й зловилася в сильце. Смикнула раз, смикнула дру­гий раз — куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.

— Ой, їжаку-братику, — кричить Лисичка, — рятуй!

— Як же я тебе, Лисичко, поря­тую? -- мовив їжак. — Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама.

— Та де там мої міхи! — лементує Лисичка, а сама аж тремтить зі стра­ху. — Бачиш, скакала через річку, і всі три міхи урвалися і впали у воду. Їжаку-братику, подумай ти, може, у тебе якась хитрість знайдеться?

— У мене є одна, — відповів їжак, — та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де злови­лася, і лежи... Господар побачить те­бе і подумає, що ти вже загинула, та й викине за пліт.

Послухала Лисиця їжачкової ра­ди, притаїлася, лежить, немов давно загинула. Прийшов господар, поба­чив її та аж носа затулив.

— От шкода! — промовив він. — Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт, та й кінець.

І він відчепив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як дасть ногам ходу, як чкурне, лиш у бур'янах за­шелестіло.

Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою дорогою і зу­стрічає їжака.

— Добрий день, їжаче-небораче!

— Здорова була, Лисичко-сестричко, — відповідає їжак.

— Ходім зі мною до саду їсти ви­нограду.

— А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?

— Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось виплутаюся.

Пішли удвох, влізли до саду, на­їлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! їжак-неборак якось недодивився та й спіймався в сильце.

— Ой Лисичко-сестричко! — за­кричав бідолаха. — Спіймало мене сильце і не пускає. Ану добувай свої три міхи хитрощів і визволяй мене із зашморга.

— Ой небоже, — мовила Лисич­ка, — пропали мої хитрощі всі до одної. Скакала через річку, і всі три міхи вирвалися і булькнули у воду.

— Га, то вже, видно, така моя до­ля, що тут мені вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Пробач мені за все, чим я тебе обидив та образив!

— Прощаю тобі, їжаче, — мовила Лисичка, витираючи сльози з очей, — прощаю тобі од всього серця.

— А йди, Лисичко-сестричко, обі­ймемося ще раз на прощання!

Лисиця обняла їжака, хоч і як їй було не до смаку.

Та що, неборак на смерть лаго­диться, то як же йому не вволити останню волю?

— Поцілуй мене, Лисичко-сестрич­ко, — просив їжак. — Адже ми вік звікували, як брат з сестрою.

Нахилилася Лисичка до їжака, щоб його поцілувати, та ледве до­торкнулася своїм язиком до його зу­бів, а їжак тільки клац! Ухопив її зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця крутилася, вертілася, що вже скавучала й плакала, їжак держав зубами за язик, поки не при­йшов господар. Побачивши, що їжак спіймався в сильце і держить Ли­сицю за язик, він розсміявся, впій­мав Лисицю, а їжака відпустив на волю.