Дідусева таємниця

PDF Print E-mail

Оповідання про літо

Автор: Борис Комар   

Якось бабуся сказала, що в лісі появилося багато боровиків і підберезників, і ми з Оксаною зібралися по гриби.

— Сьогодні, діти, дома сидіть. Буде дощ. А коли вам нема чого робити, допоможіть оно бабусі збирати помідори на городі, — порадив дідусь.

— Де ж той дощ візьметься, як на небі ані хмаринки? — запитав я. — Дощем і не пахне.

— Е-е, пахне, ще й як пахне! — упевнено відповів дідусь.

Не послухали ми його, пішли в ліс. Думали, він навмисне вигадав про дощ, щоб ми дома залишилися й допомогли бабусі збирати помідори.

Та тільки почали шукати гриби, як раптом налетіла чорна хмара, заблискали блискавки, загуркотів грім! У лісі стало темно, ніби вночі. Потім такий дощ линув — одразу змокли до нитки! Прибігли додому, померзли, зубами цокаємо і без грибів: розсипали, біжачи з лісу, навіть ті, що встигли назбирати.

— Чи не казав я вам: буде гроза? — дорікнув дідусь.

Через кілька днів він погукав нас і звелів віднести в сарай ночви з курячим пір’ям, яке бабуся поставила на сонце сушити, бо вітер, мовляв, роздмухає його по всьому дворі.

— Вітру ж нема, дідусю, — спантеличено розвів я руками.

— Зараз нема, а скоро буде. Так і сталося. Незабаром піднявся сильний вітрюга. Куряву на дорозі здіймає, дерева розгойдує, у мене з голови картуза рве, Оксану за кіски смикає.

— Як це дідусь усе вгадує, яка буде погода? — дивувалася Оксана.

Я і сам не міг зрозуміти, але їй признатися в тому не хотілося.

— Бо він чарівник, — сказав, аби щось сказати.

— Який чарівник?

— Ну, той, як його... що чаклує...

— Не вигадуй, Ромцю, — не повірила Оксана. — Чарівників навсправжки немає. Вихователька говорила, що вони тільки в казках бувають.

Та я уже не міг відступитися од своїх слів, фантазував далі:

— Еге, «немає»! То вихователька говорила вам про місто. І правильно говорила — в місті їх немає, бо там багато заводів, фабрик, всяких машин, а чарівники їх дуже не люблять. А в селі заводів і фабрик не будують і машин менше, то тут чарівники є. Бачила, які в дідуся вуса сиві, брови кострубаті, ніс довгий? Так це в усіх чарівників такі!

— То в нього сиві вуса тому, що він старенький, — все одно не повірила Оксана. — А брови і ніс такі самі і в тата. Тоді, по-твоєму, і тато чарівник?

— Ні, тато не чарівник, бо чарівниками бувають лише старі люди. Але й тато, мабуть, навчився трохи чаклувати від дідуся. Інакше як би він міг угадувати по наших очах, що ми зробили або ще тільки думаємо зробити тайкома від нього?

Оксана хотіла щось відповісти, та я перепинив її:

— Якщо ти не віриш мені, що дідусь чарівник, тоді скажи: чого це він розмовляє з бджолами, з Тигриком?..

— З бджолами, з Тигриком? — широко відкрила очі Оксана.

— Ага. Каже бджолам: «Не лінуйтесь, летіть у поле, там конюшина зацвіла, медок на зиму добувайте!»

— І вони полетіли?

— Звичайно, полетіли, бо він же наказав... А то якось зайшов я у хату і чую: дідусь гомонить до когось тихенько. «До кого це він? — здивувався. — У хаті ж нікого немає, всі надворі — і ти, і бабуся, і мене ще не побачив...» Прислухався: а він до Тигрика гомонить...

— Що ж йому дідусь говорив?

— Те, що й бджолам. «Не лежи, — каже, — в запічку, іди мишей ловити. Он твій дружок Лиско, бач, який проворний! Весь час бігає, шастає скрізь, шукає собі поживу. Ти з нього бери приклад!»

— А Тигрик що йому на те?

— Тигрик мовчав, лише очі жмурив. Та не тільки з бджолами і з Тигриком дідусь розмовляє, а і з півнем, з граками, з вітром... Хіба ти ніколи не чула?

Оксана силкувалася пригадати і таки пригадала:

— Я теж чула. Учора корова вийшла з гаража...

— Та не з гаража, а з сарая, — поправив я. — То тільки машини бувають у гаражах.

— Еге ж, із сарая... Дідусь їй і каже, щоб вона не була жадібною, не об’їдалася, не лізла в город.

— Ось бачиш, а ти ще не віриш! Я старший за тебе і краще все знаю... Ото йому і про погоду хтось розказує, бо він же — чарівник!

І Оксана врешті повірила мені.

— Ой, як страшно, як страшно!.. — зашепотіла вона.

— От дурна... Тобі нічого боятися. Дідусь добрий чарівник. Інакше його не призначили б колгоспним бджолярем, — заспокоїв я її.

Минув іще день, другий. Оксана весь час пильно придивлялася до дідуся, але нічого чаклунського не помітила в ньому. Він, справді, добрий, лагідний, нікого не кривдить. Заклювала сорока маленьке курча, то дідусь так шкодував за ним. А якби був чарівником — зразу оживив би курча і покарав сороку. От ті чарівники, про яких у казках розповідається, таке витворяють!..

А коли дідусь знову заговорив про погоду, яка вона буде наступного дня, Оксана запитала його:

— Де це ви узнаєте?

— Що узнаю? — не зрозумів дідусь.

— Про погоду, яка завтра буде. Хто вам про неї каже?

Дідусь усміхнувся, розгладив вуса.

— Багато хто мені про це каже, онуко. Ось бджілки кажуть, пташки...

Я штовхнув ліктем Оксану в бік: мовляв, хіба не те саме я говорив тобі, ото краще мовчи.

— Так, значить, ви, дідусю, навсправжки чарівник? — все-таки не послухалась вона.

— Який чарівник? — підняв догори брови дідусь.

— Ну, той, що вміє чаклувати...

— Хто тобі таке наговорив? Оксана зиркнула на мене.

— Ромко каже: ви наперед узнаєте про погоду тому, що чарівник. І що з Тигриком, бджолами, вітром розмовляєте...

Дідусь голосно зареготав, аж вуса в нього затряслися. А мені стало так соромно, що я й очі опустив.

— Хочете, я і вас навчу, як бути такими чарівниками? — запитав, насміявшись, дідусь.

Оксана з острахом подивилася на мене: погоджусь я чи ні.

Але я ніби в рот води набрав, мені було ніяково перед дідусем.

— Ходімо зі мною, — сказав він і повів нас на пасіку. — Бачите, не вилазять бджоли? — показав на вулик. — Немає сьогодні такого льоту, як учора.

Ми мовчки кивнули.

— А знаєте чого? Того, що сьогодні буде гроза. Не дивіться на небо. Нехай воно зараз і чисте, і сонце світить, а гроза все одно буде. Бджілки відчувають це і не вилітають з вулика, щоб не попасти, як ви отоді попали, під дощ. Та й не тільки вони, он мурашки, які вже дрібні, а також відчувають негоду. Бігають коло свого мурашника, бояться далеко заповзати. А ще мені птахи, і риба, і земля, і небо розказують, яка буде погода.

— Що ж вам, дідусю, небо розказує? — поцікавилася Оксана.

— А ви самі приглядайтесь до нього. Учора ввечері, приміром, сонце за хмари зайшло або, як мовиться в народі, за стіну. Це прикмета на дощ. А коли захід червоний, то на вітер.

Дізналися ми, що й хмари на небі не завжди однакові і мають свої назви. Купчасті — на гарну погоду, а перисті — на негоду. Навіть по росі, по райдузі, по тому, як ластівки літають — низько чи високо, і по тому, як дим з димаря йде, можна угадати погоду. Чимало є всяких прикмет у природі. Треба лише підмічати їх і запам’ятовувати, тоді кожен, хто захоче, зможе стати таким же «чарівником», як дідусь...

 

Знайомтесь: книжка!

Лолл Кірбі "Я можу врятувати планету"

13_07_2022_1Як дитина може врятувати планету? Наприклад, прочитавши цю книжку.

Детальніше...

Опитування №11

Що читаєш влітку?

Літературу за шкільною програмою - 24.2%
Додаткову літературу - 33.3%
Обидва варіанти - 42.4%

Всього голосів: 33
голосування за це опитування закінчилось на: 31 серп. 2019 - 00:00
Електронний каталог
Віртуальна реальність
Переможець конкурсу