Вірші про літо

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся,

Милуюся дивуюся,

Чого душі моїй

Так весело.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото-поколото,

Горить-тремтить ріка,

Як музика.

Я беру своє відерце

І біжу мерщій по воду,

Бо чекають на городі

Помідори іі огірки.

Цілу ніч вони не спали —

Раннє сонце виглядали.

Хочуть їсти, хочуть пити.

Та не вміють говорити.

Ні очей, ні вух не мають,

Та мене вони впізнають.

Їх щоранку напуваю,

Їм я пісеньку співаю.

Помідори червоніють.

Бо подякувать не вміють.

А зелені огірки

Тулять листя до руки.

У селі в бабусі

Прокидаюсь рано.

Стеля — вся у сонці,

В променях стіна.

Кущики картоплі

Присідають марно —

Все одно побачу

З крайнього вікна!

У селі в бабусі

Все мені цікаве,

Все мене гукає,

Все на мене жде:

Квіти,

Берег річки

І зелені трави...

Навіть на дорозі

Кошеня руде...

У селі в бабусі

Найтепліше літо,

Найпрудкіша стежка,

Що біжить на став.

Обминаю грядку,

Обганяю вітер

І гукаю хлопцям:

«Бачте, Не проспав!»

— Липа, липа зацвіла!

— Засурмила всім бджола. —

Гей, злітайтеся, подруги,

У гайок на край села.

Там уже не видно віт,

А лише пахучий цвіт.

Наберем багато меду.

Вирушаймо ж у політ! —

Бджоли з пасіки летять,

Липі крону золотять.

І здається, що у липи

Віти струнами бринять.

Здрастуй, липню кучерявий!

Із дванадцяти братів

тільки ти м'які отави

стелеш на моїй путі;

тільки ти один зі мною

слухаєш під скрип гарби,

як вечірньою добою

перепели б'ють в забій,

як бджола летить із поля

до пахучих щільників

і в душі ростуть поволі

ритмів золоті разки.