|
 «Падіння Артура», єдиний літературний екскурс Дж. Р. Р. Толкіна у світ легенд про бриттського короля Артура, цілком може вважатися його найрафінованішим і наймайстернішим здобутком у зверненні до давньоанглійського алітераційного вірша.
Тут він переосмислив стародавні артурівські сказання, привнісши в них усеохопне відчуття грізної величі й рокованости — чи то він розповідає про Артурову виправу за море, до далеких поганських країв, чи про втечу Ґвіневери з Камелоту, чи про велику морську битву після повернення Артура до Британії, чи описує зрадника Мордреда або ж болісні вагання Ланселота в його замку. Та, на жаль, «Падіння Артура» належить до тих кількох великих епічних поем, яких Толкін свого часу не закінчив, і її вперше опублікував його син, вірний хранитель спадку великого майстра, Крістофер Толкін. Він і супроводжує поему трьома блискучими есеями, в яких веде мову про артурівську літературну традицію, еволюцію «Падіння Артура», відображену в батькових чернетках, а також про зв'язки поеми зі світом Середзем'я.
Толкін Дж.Р.Р. Падіння Артура. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2016. – 256 с.
|
Фортуна, спадкоємиця славетного роду ясновидців, вивчає науку про потаємне, готуючись до іспиту під час ради.
«Радість — всесвіту пружина, Радість — творчості душа, Дивна космосу машина Нею живиться й руша» Ода "До радості" Ф. Шиллер у перекладі М. Лукаша
"Опанас Заливаха належить до яскравих творчих особистостей, що височать над часом. Вони сповнені однієї думи, світяться і засвічують усе навколо себе" Євген Сверстюк
Критика називала його «філологом поезії», «ювеліром форми», поетом «розсудливого інтелектуалізму».