«Бути українцеи і знати, хто ти»: до 100-річчя від дня народження Опанаса Заливахи

"Опанас Заливаха належить до яскравих творчих особистостей, що височать над часом. Вони сповнені однієї думи, світяться і засвічують усе навколо себе" Євген Сверстюк

Життя Опанаса Заливахи тісно пов'язане з Івано-Франківськом, де митець сформувався як борець з тоталітарним режимом, як художник нової української хвилі в мистецтві.

Ще вулиці пам'ятають його ходу, ще молодші друзі згадують його надійне плече і тверду руку, картини його висять у приватних колекціях івано-франківців, і навіть в оздобі міста є його слід.

І молодь, і старше покоління мешканців Івано-Франківська одразу покажуть, де знайти біло-блакитне мозаїчне панно. Змінювалися заклади – кав'ярня "Білий камень", "Скеля", магазини, - панно залишалося окрасою установ.

Тож франківці добре знають цей стримано-заворожуючий шедевр. А чи знають, кому він належить?!

Якщо пройти трохи далі стометрівкою, то побачимо на одній з лавочок пам'ятник – «сидить звичайний чолов'яга, який малює всіх, хто присідає біля нього». Це Опанас Заливаха. Так вдячні франківці увічнили пам'ять про видатного краянина.

«Хто ми?» Це запитання, яке поставив собі Опанас Заливаха ще в середині минулого століття. Митець світового рівня, якому довелось пройти через голод, репресії, забуття, зради. Те, про що промовляв своїми творами, і досі актуальне.

26 листопада 2025 року виповниться 100 років від дня народження українського митця Опанаса Заливахи. 

Про митця одним штрихом

• Опанас Заливаха – легендарна постать дуже непростої долі: шістдесятник, борець за правду та національні пріоритети, за неперебутню колористику мовлення в живописі;
• Опанас Заливаха - людина скромна, тактовна і в тому велична. Він – лауреат Шевченківської премії часів Незалежності України
• Близько 90 картин, дерев'яних скульптур, графічних робіт об'єднані назвою ‒ «Хто ми?».
• Персональні виставки Опанаса Заливахи були у Львові, в Івано-Франківську, Чернівцях, у 1997 році – у Лондоні. Його твори є у приватних колекціях за кордоном.
• У 35 років Опанас Заливаха почав вивчати українську мову: сів за стіл в майстерні Алли Горської в Києві і писав диктанти.
• У 1965 році Опанаса Заливаху заарештували за «антирадянську пропаганду «і агітацію і засудили до п'яти років таборів суворого режиму. Покарання митець відбував у таборі 11 у Мордовії.
• У 1970 році Онанас Заливаха повернувся до Івано-Франківська, одружився з племінницю Степана Бандери Дариною.
• Онанас Заливаха помер 24 квітня 2007 року. 23 листопада 2017 року у середмісті Івано-Франківська на вулиці Незалежності йому встановили пам'ятник, автором якого є Ігор Семак.

Відео

• З життя митця

Його історія — неймовірна та захоплива. Народився на Харківщині, а дитинство провів на Далекому Сході СРСР і в Сибіру.

Він лише закінчив перший клас, як його родина була вимушена тікати з Харківщини, рятуючись від Голодомору 1930-х років. Дитинство для нього було страшними спогадами, бо він бачив Голодомор, застав, як вимерло пів його рідного села. Родина Заливахи врятувалася тільки тому, що його батько зробив кілька вуликів для голови колгоспу. Сім'я отримала посвідку на виїзд. Втеча була страшною: існувала велика ймовірність, що не випустять і родина буде приречена на смерть. Але доля подарувала шанс, і Заливахи опинилися в Уссурійському краю. Дитинство було нелегке, але Опанас вирішив стати митцем.

Із самого дитинства він любив малювати. Одного разу дідусь Іван, повертаючись із роботи, на стовпі побачив оголошення, що ведеться набір в Іркутське художнє училище. Знаючи, що син має такі здібності до малювання, він йому показав цей листочок. І Опанас, закінчивши вісім класів, поїхав вступати в Іркутське художнє училище. Але почалася Друга світова війна, і, звичайно, училище було закрите. Батько десь довідався, що середня школа при Ленінградській академії мистецтв була евакуйована в Самарканд, він поїхав туди і успішно її закінчив.

Вже після війни він вступив до Інституту живопису, скульптури та архітектури ім. Рєпіна в Ленінграді, але вже на ІІ курсі його відрахували — "за вчинок, не гідний радянського студента". Він не відвідував партійні заходи, проявляв зневагу до "показушного партєйного громадського життя".

Проте освіту він все ж здобув: у 1957-му вдалось відновитися, а в 1960-му — отримати диплом. На Заливаху сильне враження справило пишання студентів інституту ім. Рєпіна з інших країн — чехів, албанців, вірменів та інших — своїм національним корінням у мистецтві. Саме тоді він почав усвідомлювати своє українство.

"Його заносило і в Тюмень, і в Калінінград, він викладав художньо-прикладне мистецтво, а потім потрапив на Гуцульщину, в Косів на практику. Миттєво закохався в цей край і вирішив, що хоче тут жити. І ця поїздка, знайомство з гуцульською культурою, автентичністю, піснями, діалектом вплинули на молодого митця. Через чотири роки Опанас Заливаха переїхав в Івано-Франківськ, покинувши в Тюмені і роботу, і помешкання. В 1961 році він остаточно переїхав до Івано-Франківська.

З 1961–1965 років працював художником Івано-Франківського художнього фонду. Тоді познайомився і потоваришував з українською художницею Аллою Горською, середовищем шістдесятників, що вплинуло і на його формування, і на творчість.

Ця локація дарувала йому не лише натхнення, а й певні переваги: дихалося вільніше — і творчість, і спілкування регламентувалися менш суворо, ніж у Києві, під пильним оком "органів". Сюди приїздили друзі.

Таким був шлях до українства Опанаса Заливахи. Будучи етнічним українцем, він усвідомив власне коріння лише дорослим; жив у країні з тоталітарним режимом, але створював повні символів, яскраві, бунтівні витвори.

Творив у безлічі різних технік, від мозаїки та станкового живопису до літографії, від робіт з керамікою та деревом до оформлення інтер'єрів.

• Плата за погляди

Відбував покарання як політв'язень у колонії суворого режиму; співпрацював та близько дружив з Аллою Горською; був одружений з племінницею Степана Бандери; розписав єпитрахиль для обряду хрещення, що його вчиняв Василь Романюк — священник з Косова, який згодом став Володимиром, Святішим Патріархом Київським і всієї Руси-України...

«Після 5 років ув'язнення тато не мав можливості працювати за фахом, хоч робив прекрасні роботи в Івано-Франківську та області. Він багато картин малював, як кажуть письменники, у шухляду. Він не знав, чи коли-небудь ці роботи хтось побачить у виставкових залах. До 1988 року роботи батька ніхто не бачив окрім друзів. Він дарував їм свої роботи»,- розповідає дочка Ярина Заливаха.

«Чи відсилали тоді з Ленінграда студентів у Косів на практику? Можливо, вони тоді приїхали на вакації у Косів.Тому що туди приїздили Фіґоль і Сопільник. Заливаха багато вчився, його мистецьке профільне навчання тривало понад 14 років. За ним потягнулися всі шістдесятники, тому що він мав серйозний мистецький потенціал і всі це відчували – Алла Горська, Веніамін Кушнір. Він був для них великим авторитетом», – зауважує Богдан Мисюга.

• Арешт і повернення

Протягом року разом з Аллою Горською та іншими митцями Опанас Заливаха у вестибюлі Червоного корпусу Київського університету працював над вітражем до 150-річчя Тараса Шевченка. На ньому були такі слова нашого Пророка Т. Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово!».

У квітні 1964 року було скликано комісію, яка визначила, що цей вітраж не відповідає радянській ідеології, що це «формалістично-ворожий твір» і його було знищено. Аллу Горську виключили зі спілки художників, почались переслідування авторів вітража. 

У 1965 році Опанаса Заливаху заарештували за «антирадянську пропаганду «і агітацію і засудили до п'яти років таборів суворого режиму. Покарання митець відбував у таборі 11 у Мордовії. Йому заборонили малювати і він почав працювати в техніці графіки – малював листівки і екслібриси.

Там зустрів своїх табірних друзів. А час неволі називав найкращою школою життя, бо тут зустрівся з гідними людьми. У таборах вивчив іноземні мови, листувався з зони з Аллою Горською про майбутнє монументальне мистецтво.

«Тато у неволі робив графіку. Оскільки йому заборонили малювати, друзі виготовили для нього різачок і він почав робити екслібриси. Зробив у таборі щось схоже на табакерку, вирізьблену, в яку політв'язні складали заяви і так їхні думки опинились на волі і зачитувало ці заяви Радіо Свобода», - розповідає донька Ярина Заливаха.

«У 1970 році батька звільнили. Тоді до нас додому в Івано-Франківську прийшов В'ячеслав Чорновіл і попросив бабусю і тету прихистити на два тижні художника Заливаху. Чорновіл знав мою маму і тету Любу, яка відсиділа 10 років. Моя мама – племінниця Степана Бандери, але носила прізвище по мамі Дарія Возняк. Отак у нашій родині опинився Опанас Заливаха не на два тижні, а прожили мама і батько щасливо 37 років. У них народився спершу мій брат Ярослав, потім я», – каже Ярина Заливаха.

Родину Опанаса Заливахи радянські органи не залишали поза увагу навіть вже всередині 80-х. І цю тоталітарну машину відчули на собі його діти.

«Нам не потрібно було говорити, що ми українці», - говорить Ярина Заливаха

«Уявіть собі 1984 рік. Нам цілий місяць з п'ятниці на суботу били вікна в будинку. Летіли каменюки. Ми мусіли закривати вікна, фанеру ставити, бо знали, що це буде. Били нам вікна у Страсний четвер. Такі були дуже влучні кидки. Професійні кадебісти це робили. Тато біг за ними, поранив собі ноги. Згодом його викликали в КДБ і поцікавились, чи нам ще б'ють вікна. Ми дітьми розуміли, що відбувається. Нам не потрібно було говорити, що ми українці. Ми бачили приклад бабусі, мами, тата. Батько ніколи нікого не зрадив, жив і творив за своєю ідеєю», – каже Ярина Заливаха.

• Творив у різних техніках

Опанас Заливаха творив живопис, графіку, скульптуру. Можна відчути і його стиль, і як змінював його, які теми передавав і як відчував цей світ. Ісус Христос у нього на одній із картин вбраний у гуцульську вишиванку. Тобто, у роботах Заливахи є оте смакування бойчукізмом (культурно- мистецьке рухом 1910-1930- років, пов'язаним із творчістю та школою Михайла Бойчука, розстріляного у 1937 році). Заливаха візуалізує народні пісні.

Опанас Заливаха не мав умов для творчості, належної майстерні в Івано-Франківську. Він переобладнав горище у будинку, де проживав з родиною, там і творив.

Ярина Заливаха розповіла, що друзі подарували батькові великий шмат липи. І щовечора після роботи він творив образи лірника, Сковороди, гуцула. У старих образах гуцулів Заливаха бачив давній архетип. І вже після Опанаса Заливахи Івано-Франківський фонд почав такі образи використовувати в оформленні колиб.

Екслібриси Заливахи збереглись з часу його ув'язнення, зроблені в другій половині 60-х років минулого століття. А це екслібриси для Михайла Гориня, Раїси Мороз, Зеновія Красівського.

Опанас Заливаха оформив багато місць в Івано-Франківську у радянський час. За роки незалежності України необдумано, необачно знищені всі його роботи. Лише одне панно зберіглося в будівлі у центрі міста. Це біло-блакитне мозаїчне панно, про яке знає будь-який мешканець Івано-Франківська. Надіємося, що відтепер мешканці будуть знати і ім'я нашого видатного краянина – Опанаса Заливахи, який все життя відстоював українськість!

Де ознайомитися з творами Опанаса Заливахи

"Він не знав, чи коли-небудь його роботи хтось побачить у виставкових залах", - згадує Ярина Заливаха, донька митця.

Сьогодні його картини виставляються у різних містах України. У Івано-Франківську роботи Опанаса Заливахи можна побачити у художньому музеї, виставка творів під назвою «Мистецтво як боротьба з системою».

Бібліотеки пропонують книги про життя і творчисть митця

Про письменника

• «... Кривавий птах,

що летить до вогню. Згорає.

Виходить Заливахою.

Його не беруть кулі шаблонів.

Бо він сам - арсенал

Криштальних думок з кривавими

бліками» Алла Горська

• «Його творчість не шокує, не тисне на психіку, не нав'язує думки. Навпаки, в його роботах присутня авторська повага до глядача як до потенційного співрозмовника. Він дуже дбайливо ( .... ) ставиться до спілкування, висловлення думок» Ольга Різниченко
• «До нього приходять, як до вчителя, до мудреця, до старшого і тому ще ближчого товариша. Приходять і приїздять - з усієї Вкраїни та з-поза неї. Від скількох людей, у скількох містах доводилося мені чути одне й те запитання: «То як там Заливаха?»»       Юрій Андрухович
• «Особистість, національність, вселюдськість – кредо Панаса Заливах »        Віктор Мельник
• «Дорога Опанаса Заливахи починається з духовного повернення до України. З України, під північне сяйво, Опанас пішов уже з хрестом, котрого вибрав сам. Впродовж життя він несе хрест зі спокоєм, без розпачу, несе, а не носиться з ним. » Ігор Бондар-Стрий
• «Все, до чого він прикладав свою руку – від оформлення звичайної вітрини в художньому салоні до персональної виставки і, нарешті, до славнозвісного вітража в Київському університеті, створеному у співавторстві з Аллою Горською, - викликає гострий інтерес..., з магнетичною силою притягує натовп. »    Софія Майданська
• «Людина з її болями та надіями, людина думаюча, стражденна і завжди несподівана, нестандартна – це його герой»   Галина Севрук
• «Затишно і добре було сидіти в Опанасовій «мансарді» і розглядати картини. На картинах не було садків вишневих коло хати. Або, якщо і були, то завжди на таку українську ідилію чатували ворожі сили. Зі стін дивилися сумні, стривожені очі жінок і дітей.... Засмучені, вусаті обличчя чоловіків, які несуть ярмо в одному упряжі з волами, поголені голови в'язнів,... Тюремна камера, в'язні і заґратоване вгорі віконце... Шевченко із гнівно піднятими до гори кулаками... Картини навіювали роздуми над долею України, над долею її синів та дочок.»  Раїса Мороз
• «Деякі картини його творять якусь алюзію неконтрольованого світу Орвела, де за усім живим стежить державне око. Тільки в зболених обличчях його матерів, лірників, дідусів і дітей - та глибина, що вже нічого не боїться. » Євген Сверстюк

• "Заливаха — як дзвонар, маяк. Свої кроки у житті я звіряю з ним. Інколи я себе запитую: а що би Опанас сказав?» Богдан Бринський.