«Мова Тичини – співучий струмочок»: до 135-річчя від Дня народження

«Добрий день, Україно моя! Струмок серед гаю, як стрічечка. На квітці метелик, мов свічечка. Хвилюють, малюють, квітують поля – Добридень тобі, Україно моя!» Павло Тичина

"Королівство казки", "незборима чарівність", "музичний гіпноз", "божественна первісність" – так Маланюк відчував поетичний світ Павла Тичини та стверджував, що "його можна вважати одним з визначніших поетів світової літератури".

«Це був справді небесний поет. Здавалося, він не ходив по землі, а літав понад нею. Літав, торкаючись зором, душею, серцем всього сущого на ній». Олексій Довгий

Василь Стус писав про Павла Тичину: "Доля Тичини воістину трагічна. В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням»

Павло Тичина прожив 77 років. Були на його шляху і горе, і радість, високі духовні злети і болючі падіння, здобутки і втрати. Про все те можна прочитати в його численних поезіях, щоденникових записах та нотатках, у спогадах друзів-літераторів й дослідженнях науковців.

Який поетичний спадок залишив Павло Тичина для дітей?

Хто з нас у дитячому садочку, а згодом у школі не декламував маленькі шедеври Тичини: «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків», які вели в зачарований казковий дивосвіт? Ці вірші ввійшли до його першої збірки «Сонячні кларнети» (1918). Він, такий близький усім складом свого художнього мислення до народної поезії, пише для дітей віршовані казки «Івасик-Телесик», «Дударик». Читаєш їх, і не хочеться, щоб закінчувалась казка. В них і мудрість, і гумор, і добірне українське слово, і звучні рими. В свій репертуар юні читачі «забрали» в дорослих і такі поезії, як «Гаї шумлять», «На майдані», «Як упав же він з коня».

Для дітей Павло Тичина видав книжки «Івасик-Телесик» (1929), «Ку-ку» (1934), «Лідка» (1940), «Слава Батьківщині» (1951), «Музичний ранок в консерваторії» (1955) та інші. Його вірші живуть і радують читачів — і в цьому безсмертя поета.

Згадуємо! Насолоджуємося! Запам'ятовуємо! Вивчаємо своє! Несемо у світ свою культуру – вона прекрасна!

«А я у гай ходила»

«Добридень тобі, Україно моя!»

«Хор лісових дзвіночків »

Варто знати:

• Г. Тичина увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості української поезії, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм».
• Шукати нових, ще не виявлених можливостей українського слова, шукати й знаходити їх після Шевченкових шедеврів, коли, здавалось, досягнуто було вже всіх поетичних вершин, - для цього мав з'явитись митець особливий, поет здібностей унікальних. І хіба ж не таким прийшов у наше письменство Павло Тичина, чиїми устами в новітній поезії, може, найчутливіше виповів себе цей сповнений величі й драматизму XX вік?" (Олесь Гончар).
• «Князь української поезії», «найбільший поет слов'янського світу», «поет світового масштабу», «поет, без сумніву й перебільшення, геніальний», «поет-академік», «дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа», «поет, який віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням» – усі ці означення – про Павла Тичину, зірка поезії якого яскраво засяяла в сузір'ї світової літератури ХХ століття.
• У 1906 році п'ятнадцятирічний Павло Тичина написав свій перший поетичний твір – «Синє небо закрилося...», створений з приводу смерті батька. А в 1912 році в журналі «Літературно-науковий вісник» вперше було надруковано його поезію «Ви знаєте, як липа шелестить...».
• Перша збірка віршів Павла Тичини – «Сонячні кларнети», що побачила світ у 1918 році, відразу стала видатним явищем не лише в українській літературі, але й у європейській поезії.
• «Ніколи не забуду, – пригадував сучасник Павла Григоровича, поет-академік і енциклопедист Микола Бажан, – тієї безсонної ночі, коли мій друг приніс книжечку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті... і читали, і п'яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою, не чуваною нами досі, музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої тієї книги...». «Сонячні кларнети» за життя Тичини перевидавали 4 рази. Останній – у 1925 році.
• Ритміка віршів, що ввійшли в цю збірку, побудова речень у поетичних рядках та їхнє інтонаційне звучання, несподівані порівняння та асоціації, милозвучність у доборі образних слів і нове словотворення надавали поетичному голосу Тичини силу і красу оркестрового звучання. У ньому поєднувалося в триєдине: рух-ритм, царство барв, звуків і почуттів. І десь «на дні серця» поета народжувалися такі шедеври, як вірші з циклів «Пастелі» та «Енгармонійне», поезії «Блакить мою душу обвіяла», «Квітчастий луг і дощик золотий», «О панно Інно, панно Інно!» та інші.