Солов’ї (Розповідь моряка)

Дві доби, неначе лютий звір,

Море шаленіло і ревло.

Уночі — ні місяця, ні зір,

Вдень — імли холодної крило.

А на третій ранок шторм затих,

Зник туман і сутінки бліді.

Безліччю іскринок золотих

Сонце заблищало на воді.

Ось тоді знайшли ми на кормі

Двох напівзамерзлих солов'їв.

Видно, заблукали у пітьмі,

Як з чужих верталися країв.

Милі безпорадні солов'ї —

Дві сіренькі грудочки малі,

їх чекали пущі, і гаї,

І тепло весняної ріллі.

Ми по черзі дихали на них,

Годував їх крихтами моряк,

А вони в долонях шкарубких

Не могли зігрітися ніяк.

Та коли повіяло здаля

Пахощами рідної землі,

Ожили, майнули з корабля,

Щоб озватись піснею в гіллі.