«Іван Драч: На варті нації та слова»: до 90-річчя від дня народження

«Художнику – немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі»  Іван Драч

«Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате, як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Любою повертати очима до сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно» Іван Драч

Іван Федорович Драч – український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України. Герой України.

Він увійшов у літературу рвучко і стрімко:

«Так б'ють з сердець протуберанці –

Повстанці сонця... Біль вмира

У грандіознім сонцетанці,

В космічнім клекоті тортур!... »

Увійшов, щоб підвести свій по-молодечому зухвалий голос – «На рівні вічних партитур!»

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року. Місце народження: село Теліжинці, Київська область. Дата смерті: 19 червня 2018 року.

У його творчому доробку, крім поетичних збірок, сценарії до прекрасних фільмів, які становлять золотий фонд вітчизняного кінематографа – "Криниця для спраглих", "Камінний хрест", "Пропала грамота".

Іван Драч у Києві читав вірші про війну та Майдан

«Крилатість буття Івана Драча»:

1966. Участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Творчий доробок 60-х років. Збірки: «Соняшник», «Протуберанці серця», «Балади буднів», «Поезії».

70-ті роки. Праця в редакції журналу «Вітчизна». 1976 рік – Лауреат Державної премії УСРС імені Т. Г. Шевченка.

80 -ті рр. Член правління, з 1987 – голова Київської організації СПУ.

1983. Лауреат Державної премії СРСР.

Творчий доробок 70 - 80-х років: «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1972), «Київське небо » (1976), «Сонячний фенікс», «Сонце і слово» (1978), «Американський зошит » (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Київський оберіг» (1983), «Соняшник» (!985), драматичні поеми: «Дума про вчителя», «Соловейко Сольвейг», «Зоря і смерть Пабло Неруди». Збірка кіноповістей «Іду до тебе».

1989. Співзасновник та голова Народного Руху України.

Від 1990. Народний депутат Верховної Ради УРСР.

90-ті рр. Голова Ради товариства «Україна», очолює Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції.

Від 2000. Голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

Творчий доробок 80 - 90-х років. «Храм сонця» (1988), «Лист до калини» (1990), «Вогонь з попелу» (1995).

Про письменника говорять його колеги:

• «Іван Драч увіходив в літературу дощенту зарядженим на пошук. ..... зважусь, одначе, виводити його творчу поривність і з біології самого характеру Драча як особи. З його безоглядної одчаякуватості в досягненні мети, з невмінням зберігати «правила хорошого тону» в двобої зі злом, із здатності скіпати в суперечках із опонентом будь-якого рангу не звожуючи і не зважаючи на наслідки. І водночас, коли той чи інший його супротивник потрапляє в скруту, кидати все і, забувши недавні взаємні образи, з такою ж безоглядністю рватись на поміч. ... Поєднання цих рис творить сплав активної доброти» Борис Олійник «Тривожні дзвони Івана Драча»
• «Нам дорога присутність в український літературі цього реформатора і чарівника, бо талантами таких людей підноситься не лише художня писемність, але й усе розгалужене в землі й під зорями буття народу» Дмитро Павличко. «На рівні вічних партитур»
• «За енергією шукань, розгоном випереджування і садизмом самозміни Іван Драч явище небувале в усій український поезії. Він увесь – скімлива душевна незакінченість, моторошна невіднайденість, постійно поновлювана незгармонізованість, причому обсяг недостоючого зростає в міру зростання опанованого чи спробуваного, і таким чином, то, що жене його, духовна самонестача виявляється нескоротливою» Іван Дзюба
• «Стосовно Івана Драча можна сміливо стверджувати, що постійний пошук, вічна спрага незвіданого, неосягнутого, вічне прагнення нових обріїв є однією з визначальних рис таланту поета, що характеризує саму природу обдарування» Микола Ільницький «Іван Драч»
• «Іван Драч модернізував українську поезію не лише за формою, а й за типом образного мислення, наповнивши концептуальною ємністю, філософською глибиною й великою експресивною силою» М. Ткачук
• «Поезія Івана Драча у 60-і роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше –взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це теж дуже добре робив. Іван Драч був поетичним лідером шістдесятників. Із натхненням жонглера він закручував в одну поетичну орбіту, і золоту цибулину, і теорію відносності, і випрані штани, і комуністичну партію, і Леніна, і зворушливу бабусенцію, і «пропалакінограмоту», і Чорнобиль, і Рух, і дух. Тобто він був лідером, в якому все природно вживалося» Іван Малкович
• «Драч – геніальний поет... Його вірші «Калина», «Замість анекдота», «Таємниця», «Балада про гени», «Троє яблук циганок», «Балада про вузлики» – це щось неймовірне. Коли читаєш його вірші – враження, що вихопив із жару печену картоплю і перекидаєш із долоні на долоню, ковтаючи слину. Ці вірші потужніші за будь-які зразки Нобелівських лавреатів, у них відчувається якесь дихання гоголівського Рудого Панька і щемка патріархальність. Драч – це Гоголь у поезії». Костянтин Мордатенко