«Бунтівна ліра шістдесятництва»: до 90-річчя Івана Драча

Іван Драч — видатний український поет-новатор, перекладач, кіносценарист і громадський діяч, яскравий представник покоління шістдесятників.

Народився в родині робітника радгоспу 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району Київщині.

Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений за політичні погляди. У вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади.

Свій перший вірш Іван Драч опублікував у Тетіївській районній газеті ще 15-річним хлопцем, а перший серйозний його твір — "феєрична трагедія у двох частинах „Ніж у сонці"" — вийшов друком у "Літературній газеті" 1961 року. За рік з'явилася збірка "Соняшник", де яскравою метафорою було задекларовано взаємини поета й поезії: "Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником" ("Балада про соняшник").

Ще з початку 1960-х Іван Драч підтримував зв'язки з дисидентами, а 1964 року був одним з підписантів заяви з вимогою пояснити причини арештів української інтелігенції.

У 1986 році на з'їзді письменників Іван Драч першим поставив питання про голод 1932—1933 років в Україні. На I з'їзді Народного Руху України за перебудову в 1989 став його головою, а в 1992 році — співголовою разом з В'ячеславом Чорновілом і Михайлом Горинем. Тоді ж, у 1990-му, ще за союзу, мав мужність вийти з лав КПРС.

Іван Драч — автор 13 збірок поезії, кілька його творів покладено на музику. Перекладав вірші Поля Елюара, Гарсія Лорки, Назима Хікмета. У 1964—1974 роках працював на кіностудії Довженка — саме тоді написав сценарії до фільмів, які ввійшли до скарбниці українського кінематографа: "Криниця для спраглих" (1965), "Камінний хрест" (1968), "Іду до тебе" (1971), "Пропала грамота" (1972).

Серед нагород поета — Шевченківська премія (1976, за збірку "Корінь і крона"), Державна премія срср (1983, за перекладену збірку "Зелена брама"). Його двічі номінували на Нобелівську премію з літератури (1967, 2018). Мав звання Герой України (2006).

Основні риси творчості

Поет-новатор: Сміливо руйнував традиційні канони, шукав нові форми, змісти та ритми.

Філософічність: Його поезія — це не готові відповіді, а складні запитання та гострі проблеми епохи.

Сонцецентризм: Наскрізний образ сонця та протуберанців символізує енергію серця, творчий горіння і зв'язок із космосом.

Знакові збірки та твори

«Соняшник» (1962): Дебютна збірка, що принесла поетові славу (однойменна «Балада про соняшник» стала класикою модерної лірики).

«Протуберанці серця» (1965): Збірка, що закріпила статус новатора.

«Балади буднів» (1967), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976)

Іван Драч повсякчас бачив непересічне в буденному й озвичайнював непересічне. Тільки він міг так оспівати абсолютно побутові речі: хліб, цибулину, випрані штани — чи розкрити "анатомію змійки". Його метафори вражають дотепер: "у соняшника були руки й ноги", "протуберанці сторч головою", "вийшов з радіо чорний лев". Незвичність форми, складність поетичної мови Драча направду видаються коштовним камінням, яке не дає простувати поетичною стежкою абияк, а привертає увагу до буденних явищ, зупиняє, аби краще їх роздивитися. Деякі ж із його віршів сьогодні видаються щонайменше пророцтвом...