«Заповіт» Т.Шевченка – твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє

На порозі свого 33-річчя створює Тарас Шевченко «Заповіт». З того часу моляться за Україну вуста мільйонів Шевченковими словами, і чути їх у кожному куточку України. Щира любов до рідної землі, віра в свій народ, його майбутнє, що лунають з «Заповіту», захопило й інші народи. 147-ма мовами світу відтворено Шевченків «Заповіт».

«Як умру, то поховайте...» (У виконанні Б. Ступки)

Вірш написано на Різдво 25 грудня 1845 року. А за декілька днів до того Т.Шевченко їхав до знайомого поміщика на хутір в Полтавщині. Важкі чорні хмари нависали над землею. Докучав холодний пронизливий вітер. Почався густий дощ. Візник і подорожний промокли до нитки.

У маєтку, куди направлявся Шевченко, довелося злягти. Звичайна застуда переросла у запалення легенів. Та попри все це такої осені ще не знала муза поета: майже щодня народжувався новий твір, писалося із незвичною легкістю – неначе жартома.

Недуга не відступала, піднялася висока температура, Шевченко почав марити. Наляканий господар закутав його в кожуха і повіз у Переяслав до давнього друга та лікаря М. Козачковського.

Коні бігли швидко. Коли вже виїхали на найвище місце – звідки все як на долоні, - і Дніпро, і кручі, поет раптом звівся і жагучими очима окинув долину. «Як умру, то поховайте на оцій могилі...»

Лікар Козачковський швидко привів хворого до тями. У ніч з 24 на 25 грудня 1845 року Тарас Григорович устав з ліжка і засвітив свічку. Тоді він узяв перо, папір і на нього лягли заповітні думки 33- річного поета. Шевченко незабаром одужав, а «Заповіт» пішов між люди.

Шевченко не знав тоді, що ця поезія стане найпопулярнішою піснею, народним гімном, закликом до боротьби. Автор не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки, тільки хотів, може, востаннє, сказати народові те, що думав, що почував. То був його заповіт.

Цей вірш одразу став популярним у колі Кирило-Мефодіївського братства, серед інтелігенції та селян. Його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук в руки, вивчали напам'ять. Був він надрукований уперше у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко» у Лейпцігу 1859 року і мав назву «Думка».

Водночас Шевченків «Заповіт» став знаним і в інших країнах. Він став візитівкою митця та зумовив великий інтерес перекладачів до поетичної спадщини Кобзаря. 1862 року з'являється «Заповіт» польською та російською мовами, а 1868 року – сербохорватською. Сприяли поширенню «Заповіту» за межами України й українські поети. Іван Франко 1882 року переклав вірш німецькою мовою, а Сильвестр Калянець, мешкаючи в Бразилії, 1936 року переклав «Заповіт» португальською мовою.

Музика до «Заповіту»

Першим «Заповіт» поклав на музику М.Лисенко у 1868 році. Композиторові вдалося поєднати дух шевченкової поезії зі специфікою української народної пісні. Галицький композитор Михайло Вербицький в цей час також написав музику до твору Шевченка, проте особливого розповсюдження його твір не набув.

1870 році з'являється нова, оригінальна мелодія «Заповіту», яка швидко поширилася Україною і стала популярною народною піснею. Написав її вчитель музики Гордій Гладкий.

На текст «Заповіту» написано й музичні твори великих форм: кантати Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Левка Ревуцького, симфонічна поема Рейнгольда Глієра.

Загалом є понад 60 музичних інтерпретацій «Заповіту».

Не забуваємо ми в «сім'ї вольній, новій» пом'янути Тебе, Тарасе Григоровичу! І намагаємося жити за твоїм заповітом!