Ведмідь чхнув (байка)

Весною в лісі спалахнула епідемія грипу.

— Кха, кха, кха! — бухикав у норі Борсук.

— Хр-рю-с-с, хр-рю-с-с! — сякався в лопуха Дикий Кабан.

— Пить, пить, пить! — жалісно попискувала Білочка, прикута до дупла високою температурою.

Одне слово, було клопоту лісовим лікарям Єнотові й Дятлу: кого настоями чебрецю та ромашки напоять, мохом укутають, кому чаю малинового заварять. Та діло своє вони знали добре, старались на совість — і незабаром перестав кашляти Борсук, одужав Дикий Кабан, знову весело застрибала по гілках Білочка... Тут би й квит, аж раптом ну стрекотати зловісниця Сорока:

— Рано радієте, грип уже й найдужчих боре! Я оце на власні вуха чула, як чхнув Ведмідь.

Сполошилися лікарі геть: чим же, думають, самого Ведмедя порятуємо? Звичайні лісові засоби — то для інших, йому треба чогось особливого, такого, що хтозна-де й добудеш. Хвалити бога, згадав Єнот про свого колегу, який завжди мав у закамарку рідкісні ліки. Негайно відрядили прудконогого Зайця. Паняй, кажуть, бо кожна хвилина дорога. І ось вони, нарешті, чудодійні препарати, самі назви чого варті: ведмедол, михайломіцин, сульфа-діведмедин... Тепер життя хворого врятовано. Але все було дарма.

— Геть! — заревів Ведмідь. — Я здоровий, як ведмідь. До чого тут грип, телепні? Я просто чхнув...