Вірші про осінь

Де сходяться осінь і літо?

А там, де пожовклі сади

Гойдають на стомлених вітах

Рум'яні духмяні плоди.

Де сходяться літо і осінь?

А там, де в захмарні шляхи,

Які пролягли через просинь,

Вдивляються пильно птахи.

Де сходяться осінь і літо?

А там, де в шкільному дворі

Тримають схвильовані діти

Новенькі іще букварі.

Коли надходить вересень злотавий

Повільною ходою і, йдучи,

Шовкові пестить вруна і отави

І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять

Засинений осінній небосхил

Падучі зорі, — наче сіє тесля

Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...

Огню такого! Стомлена природа

Опочиває у красі такій,

Що, мабуть, справді вища нагорода

За пристрасть літа — тихий супокій!

Ну, прокидайтеся, діти:

Ранок — до книжки пора!

Сонечко вспіло залити

Все посереду двора!

Швидше вдягайтесь до школи!

Кращі прогаєте дні, —

Пізно вертати, — ніколи

Їх не повернете, ні!

Змалку кохайтесь в освіті,

Змалку розширюйте ум.

Бо доведеться у світі

Всяких назнатися дум.

Треба самим розвертати:

Як і до чого все йде,

Шлях безпомилишно взяти —

Той, що до правди веде.

Щоб не зросли ви на сором

(Бійтесь найпаче того)

Та не зробились позором

Рідного краю свого!

В сизому тумані,

В сині димовій —

Яблука рум’яні,

Груші медові.

Вміє надаряти

Сотнями дарів

Осінь, щедра мати,

Всіх трудівників!

Линуть птичі зграї,

Шелестять гаї...

Школа відчиняє

Двері нам свої.

Вийдуть нас зустріти

Друзі-вчителі...

Принесім їм квіти

З рідної землі!

Отакий, як у букварику,

Із букетом у руках,

Чом спинився ти, школярику,

Серце в грудях, наче птах?

Як складав ти в ранець зошити!

Як чекав щасливих днів!

Щоб до сліз перетривожити,

Перший дзвоник продзвенів.

За порогом — вітру витівки,

Шелестіння верховіть.

В першім класі

Перша вчителька,

Усміхаючись,

Стоїть.